Ми даємо функціонерам механізм

10.12.2024 у Премʼєр палаці відбулася масштабна подія, можливо, найперша в історії України. Форум зі спортивного права. Пройшов тиждень від події, вляглися емоції і можна спокійно підвести підсумки.

Подія дійсно важлива. Я не пам’ятаю таких ґрунтовних і спланованих заходів, де б було так широко висвітлено стільки питань. Форумом дійсно охоплено всю галузь спортивного права і навіть питання змін і новел. Висновок - галузь існує, практика напрацьовується і накопичується, охоплюється достатньо великий масив суспільних відносин. Мінуси - несистематизована і хаотична структура нормативно-правових актів, їх моральна застарілість і невідповідність світовим стандартам і Олімпійській хартії, абсолютна безкорисність базового закону.

Вивчаючи перелік доповідачів, мене хвилювало одне: дуже не хотілося, щоб і цей захід став черговою публічною одою нашим чиновникам від спорту. Адже останнім часом заходів по спортивній тематиці проводить немало, але слухаючи виступаючих, складається враження, що у нас все добре, все рухається, все прогресує, проводяться якісь публічні премії, усім роздають медалі, грамоти, подяки… Моя ж думка була донести усім, що у нас усе дуже погано: ми знаходимося на початку шляху, ми нічого не змінювали і не впроваджували, ми до цього часу користуємося надбаннями радянської системи. Ми продовжуємо падати і, нажаль, найстрашніше - ми не робимо висновків, а робимо вигляд, що нічого не відбувається. Така оцінка порядку справ, звичайно, не сподобається тим, хто мав відношення до прийняття рішень у цій сфері протягом багатьох років, але, на мій погляд, це об’єктивно так. Не має бажання зупинятися на розумінні окремих функціонерів того, що відбувається, у будь-якому випадку я вважаю, що прийшов час не згадувати, що було до цього, а почути один одного, об’єднатися і рухатися разом до спільної мети.

Якою ж має бути мета? На мою думку – це повна зміна системи і моделі спорту, створення нової на підставі світових стандартів, закріплених у Олімпійській хартії (автономія спорту і незалежність від втручання держави, побудова дворівневої системи «клуб – федерація», пряме фінансування федерацій без втручання державного регулятора, визначення компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади (Мінмолодьспорту), згідно з якою держорган у сфері спорту буде лише створювати умови, а не втручатися у внутрішні справи федерацій, ліквідація ФСТ, реорганізація ДЮСШ, зміна підходу до показників ефективності (не кількість медалей і спортсменів спорту вищих досягнень, а кількість залучених до фізичної активності людей) тощо), а також формування розуміння спорту не лише як певної соціальної субстанції, а як сфери економіки, доступної для інвестицій, корисної місцевим громадам та державі.

Що для цього потрібно зробити? Новий базовий закон про спорт, який вмістить усі перелічені положення, нова система фінансування спорту на підставі нового нормативно визначеного процесу меценатства через податкові пільги і преференції, законодавчого визначення інших джерел фінансування (спеціальний фонд від букмекерської діяльності і продажу алкоголю та тютюну), законодавчо визначений формат приватно-державного партнерства у сфері спорту.

Що цьому заважає? Для мене довгий час було не зрозумілим, чому у нас нічого не відбувається у частині розвитку спорту, зокрема законодавства, яке б мало регулювати спортивні відносини. Рік тому наша ГО «Спортивний контекст» навіть презентувала концепцію змін, причому ми зробили це запросивши представників і профільного міністерства і Офісу президента… Вони не забажали взяти у роботу наші напрацювання, при цьому за рік не запропонували нічого свого. Мені здається у наших державних функціонерів має місце певне нерозуміння того, як рухатися далі і що для цього потрібно робити. Це обумовлюється тим, що на форумі знову звучали ідеї, реалізовувати які намагатимуться шляхом якихось точкових змін у чинні акти. Ми ж говоримо про докорінне змінення системи. Неможливо буде змінити глобально щось, вносячи зміни до по суті мертвого акту, який не відповідає Олімпійській хартії – тільки новий якісно інший акт, у якому будуть реалізовані інтереси усіх суб’єктів спорту.

Ще один важливий момент – роль міністерства у суспільних відносинах, пов’язаних зі спортом. На сьогодні ця роль максимально гіперболізована. Зміни мають розпочатися якраз з мінімізації впливу міністерства на процеси. Але ми усі чудово розуміємо, що міністерство само себе ніколи не реформує, як і не позбавить себе невластивих повноважень.

Стосовно самих змін ми вже бачимо певні позитивні тенденції. Зокрема деякими учасниками форуму вже висловлені були прогресивні речі про автономність і зміну статусу міністерства, абсолютно правильно окреслені проблеми, зокрема з організаційно-правовою формою спортивних організацій. Суспільство вже починає потрошки мисли по-іншому.

Але далеко не усі. І особливо не усі, хто впливає на процеси і повинен це робити, розуміють їх суть. У цьому плані неприємною стала дискусія про доцільність чинного наказу Мінмолодьспорту про заборону участі українських спортсменів у змаганнях, де присутні представники країн-агресорів. Наша позиція ґрунтувалася на історичному досвіді ситуацій з бойкотами. Висновок, який напрошується за результатами вивчення бойкотів у історії, є очевидним – бойкоти неефективні. Міжнародний спорт є світовою політичною ареною. Як тільки ми перестаємо там з’являтися, там залишаються лише представники країн-агресорів, і світ бачить позицію лише однієї сторони. Крім того непослідовною була позиція Мінмолодьспорту з цього питання, яке заборонило участь у змаганнях спочатку там, де є представники росії і білорусі, потім дозволило участь, якщо вороги не під своїм прапором (у статусі нейтральних атлетів). Але пояснити чим відрізняються росіяни і білоруси з прапором на екіпіюванні від таких самих без прапора – не змогло. Ще й при цьому заборонили не усім: спортсмени з видів спорту, які не залежать у фінансовому плані від Мінмолодьспорту, продовжували виступати у змаганнях, яких представники країн-агресорів були присутні (під своїми прапорами (футбол) і навіть змагалися із ними (тенніс). Це призвело до напруження серед спортсменів (комусь можна, комусь ні), ми не дорахувалися своїх представників на Олімпійських іграх, у деяких видах спорту було втрачено ціле покоління і іміджеві можливості представити країну на найвищому рівні. Ми пропонували варіант, при якому збірні приймають участь кругом, але якщо випадала необхідність очної зустрічі – бойкотувати саме її у заздалегідь узгодженому форматі. Голова Комітету атлетів зауважив, що у деяких видах спорту правила настільки жорсткі, що за демарш під час змагань можна отримати солідний бан. Але це є помилковим твердженням, оскільки кейс Ольги Харлан (у фехтуванні також було серйозне правило у регламенті щодо вітання) показав, коли відомий спортсмен робить з цієї ситуації інфопривід і світові ЗМІ підхоплюю його, вірогідність бану дорівнює нулю, а ефект максимальний. Це є ще одним прикладом нерозуміння, як потрібно діяти.

Але одним з основних ризиків, що може стати на заваді швидких і ефективних змін у сфері спорту, про який також згадав один із доповідачів, є низький рівень обізнаності і деструктивні процеси у національних федераціях. Що мається на увазі. По-перше така організаційно-правова форма як «громадська організація» або «громадська спілка» не зовсім відповідає суті і завданням спортивної організації. По-друге національні федерації погрузли у скандали з виборами, продовженнями повноважень і т.д. Це обумовлено тим, що у багатьох національних федераціях посада керівника розглядалася, як певний іміджевий проект і обрані керівники не пов᾽язували своє перебування на них із розвитком виду спорту і впровадженням у роботу асоціації принципів Good Governance. Але все ж таки найбільшою проблемою залишається організаційна неготовність багатьох федерацій до автономності: розібратися зі своїми правами, можливостями і завданнями, самостійно приймати рішення, а не чекати резолюцій «згори», самостійно адмініструвати фінанси, самостійно взаємодіяти з міжнародною федерацією, комунікувати з державними органами і органами місцевого самоврядування тощо. Позитивною тенденцією є те, що кількість таких федерацій зменшується. І такі організації, як «Спортивний контекст» намагаються цьому сприяти, проводити роз᾽яснювальну і просвітницьку роботу серед суб᾽єктів спорту.

Важливим меседжем, яким намагалися ми достукатися до спільноти на цьому заході було те, що основною причиною збереження радянської моделі організації спорту в Україні є слабка фінансова база. Домінування бюджетного фінансування не забезпечує потреб сучасного спорту. Федерації не мають доступу до достатніх ресурсів, щоб реалізовувати свої права на автономність і виконувати інституційні зобов’язання, передбачені міжнародними стандартами.

Для зміни цього status quo необхідно на законодавчому рівні створити умови, які зроблять інвестування у спорт привабливим. Це повинно включати запровадження податкових пільг для компаній, які інвестують у спортивну інфраструктуру, розвиток федерацій, клубів чи програм, розвиток державно-приватного партнерства, що зменшить ризики для інвесторів, гарантування прозорості та ефективного використання інвестицій.

Ми вже готові впроваджувати зазначені механізми у нормативно-правові акти: вивчено і узагальнено міжнародний досвід, активно йде підготовка проектів документів. Зазначена робота ведеться ГО «Спортивний контекст» спільно з Lobby Club та Клубом ділових людей. На сьогодні до нашого проекту доєднуються спортивні клуби, заклади освіти, регональні федерації, власники об᾽єктів спортивної інфраструктури, меценати, а головне – національні спортивні федерації.

Результатом цієї роботи стане те, що клуби та федерації отримають ресурси для незалежного функціонування, а приватний капітал — можливості для розвитку бізнесу через спорт. Надходження до Державного бюджету при цьому не зменшаться, а навпаки збільшаться, через збільшення кількості робочих місць, збільшення інвестицій, зменшення навантаження на нього за рахунок збільшення приватного капіталу у спорті, зменшення навантаження за рахунок зменшення виплат на лікарняні за рахунок покращення здоров᾽я нації через підвищення фізичної активності тощо. Звичайно, ми розуміємо, що впроваджувати такі зміни у воєнний час буде непросто. Але цей процес є тривалим і, можливо, вже реалізовувати його нам доведеться у мирний час.

Сьогодні ми робимо ще одну спробу налагодити співробітництво між приватними суб᾽єктами спортивної діяльності та державою. Ми даємо функціонерам механізм і пропонуємо стати учасниками еволюційних процесів. Це набагато приємніше, ніж бути простими статистами.